Новини

Медіація: кожному своє або у пошуках справедливості

Свого часу міркування щодо концепції свободи привели мене до несподіваних висновків, а саме, що медіація є одним з небагатьох способів сповна реалізовувати своє право на свободу, зокрема коли це стосується конфліктної ситуації. (Детальніше тут Медіація в контексті права на свободу)

Цікаве відкриття мене чекало і на модулі «Філософія права» програми Адвокат майбутнього із розглядом концепції справедливості. А саме, те, що медіація, базуючись на інтересах сторін та залишаючись в межах правового поля, є чи не єдиним дієвим інструментом для прийняття справедливого рішення.
Follow me:

  1. Починаючи з античних часів, філософи визначали справедливість як Suum cuique, а саме «Кожному своє». Платон відмічає, що справедливість є «якщо будь-хто робить своє і не втручається у справи інших». Цицерон у своїй праці «Про природу богів» зазначає, що «Правосуддя пізнається за тим, що воно присуджує кожному своє». Така тенденція зберігається і в середньовіччі, і в епоху модерну.
  2. Справедливість не існує у вакуумі, окремо по собі. Питання про справедливість завжди піднімається в результаті взаємодії. Окрім того, однією із тез Андрія Баумейстра є те, що ідея справедливості — це реакція на конфлікт.
    Тобто конфлікт першочергово є причиною нашої потреби в справедливості.
  3. Окрім того, цікавою є пропонована Андрієм Баумейстером модель справедливості — неоаристотелівська — філософія спільного блага і чеснот. Згідно цієї концепції — нас формує спільне благо, яке будується на більш глибоких ціннісних факторах. В ідеї спільного блага не обов’язково хтось один має перемогти. Таким чином, ідея неоаристотелізму полягає в наявності освічених, зрілих громадян, які можуть об’єднуватися на основі спільних інтересів, підтримуючи один одного [1].

    Чи не йде тут мова про модель співпраці, відомий нам як «win-win» або запропонований нам ще митрополитом Андреєм Шептицьким принцип «позитивної суми».
  4. У філософів існує класична «задача на справедливість» про флейту та трьох дівчат: перша вміє грати на флейті, друга з малозабезпеченої сім’ї, а третя створила цю флейту. Кому з них віддати флейту?
    Чи можна у цій ситуації прийняти справедливе рішення? Вчення Арістотеля, соціалізм, лібертаріанство — дають свої гарно обгрунтовані, але взаємовиключні відповіді. А чи норми законодавства допоможуть нам прийняти справедливе рішення? Сумнівно.
    Натомість, в результаті медіації можна прийняти максимально справедливе рішення, адже воно б приймалось спільно і з врахуванням інтересів та потреб кожної дівчини.

Тож зрештою, обрати сліпу феміду, чи медіацію — рішення за вами 😉

Анна Лиско 

Джерела:

1. Дослідження справедливості” Андрій Баумейстер

2. “Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми»” Мирослав Маринович, Видавництво Старого Лева