Запорукою успішного запровадження медіації в Україні є передусім довіра до особи, яка таку медіацію може проводити, тобто медіатора. Спільнота медіаторів повинна запропонувати споживачеві не лише якісний продукт медіаційних послуг, але й чітку та зрозумілу платформу, де людина матиме змогу обрати собі медіатора. Здебільшого поширеною є практика ведення реєстрів медіаторів. Основним завданням реєстру медіаторів є забезпечення інформацією щодо фахівців, які мають право проводити медіацію.
Не менш важливою функцією реєстрів медіаторів є те, що відповідні списки є доступними громадськості, клієнтам, судам та адвокатам, надаючи їм повну інформацію про кваліфікацію медіаторів.
Обидва запропоновані законопроекти «Про медіацію» пропонують покласти обов’язок ведення реєстрів медіаторів на об’єднання медіаторів, тобто організації, що забезпечують проведення медіації, а також проводять навчання медіації
З огляду на актуальність проблематики, необхідно проаналізувати досвід ведення реєстрів медіаторів в інших країнах.
У всьому світі питання суб’єкта ведення реєстру медіаторів визначено у різний спосіб. Здебільшого можна зауважити три основні тенденції щодо суб’єкта ведення реєстру:
1. державний орган (міністерство юстиції, суд чи інший існуючий або спеціально створений орган);
2. монополія однієї неурядової організації;
3. ведення реєстру медіаторів необмеженою кількістю організацій.
Розглянемо перший варіант: ведення реєстру державним органом. Так, у Грузії реєстрацію медіаторів здійснює Комісія з вирішення спорів (The Georgia Commission on Dispute Resolution), яка була створена Верховним Судом з метою забезпечення розвитку програм з альтернативних методів вирішення спорів. Ця Комісія складається з суддів, юристів та інших представників суспільства та працює на постійній основі задля вирішення питань, які є важливими для розвитку альтернативних способів вирішення конфліктів у Грузії.
В Угорщині, Болгарії, Греції, Хорватії, Італії та Австрії такий обов’язок покладений на Міністерство Юстиції, в Португалії – на Генеральний директорат політики юстиції, який є департаментом Міністерства Юстиції, у штаті Луїзіана (США) – спеціально створений комітет при Верховному суді, у Бельгії – Федеральну комісію з медіації, у Швеції – Національну судову адміністрацію тощо. У Республіці Польща медіатори повинні бути внесені до реєстру окружного суду.
Реєстрація медіаторів у міністерстві юстиції чи в суді в більшості країн є безоплатною (винятком є штат Індіана в США, в якому внесення до реєстру здійснює Комісія з продовжуваної правової освіти та стягує за це плату в сумі 50 доларів США). При цьому, інформація про внесених до реєстру медіаторів розміщується на офіційному веб-сайті відповідного державного органу, а отже кожен охочий може з нею ознайомитись.
До переваг такого варіанту ведення реєстру можна віднести єдиний підхід та рівень вимог до оцінювання, об’єктивність (за умов прозорого включення до реєстру), зручність для судів, а також те, що процедура є, зазвичай, безоплатною або значно дешевшою для медіаторів.
Натомість, до недоліків такого варіанту можна віднести необхідність здійснення державних видатків на створення реєстру, надмірну бюрократизацію та централізацію процедури включення до реєстру, що може спричинити закритість і так не популярної професії в Україні, а також великий рівень недовіри суспільства у зв’язку з чималими корупційними ризиками.
Другим варіантом ведення реєстру є монополія однієї неурядової організації. Наприклад, в Латвії таке право має Рада Медіації, яка була заснована декількома асоціаціями медіаторів. У Великобританії ця функція покладена на Реєстр медіаторів Великобританії, в Австралії – Національну систему акредитації і Австралійський реєстр медіаторів, в Шотландії – Мережу медіації Шотландії (за підтримки уряду), у Нідерландах – Голландський інститут медіації тощо.
У випадку, якщо відповідальною за ведення реєстру медіаторів є неурядова організація, зазвичай, створюється спеціальний орган, який відповідає за відбір медіаторів на основі здійснення перевірки відповідності їх критеріям, встановленим нормативно-правовими актами чи положеннями цієї організації (наприклад, органи акредитації медіаторів в Австралії здійснюють акредитацію медіаторів відповідно до затверджених ними стандартів). Як правило, такі органи складаються з компетентних, незалежних та досвідчених медіаторів.
Послуги з реєстрації медіаторів неурядовою організацією є платними і, зазвичай, сягають 50-150 доларів США.
До переваг такого способу ведення реєстру можна віднести: менший рівень бюрократії, більшу професійність органу, відповідального за ведення реєстру, зручність для судів, а також уніфікацію вимог до медіаторів. Натомість, до недоліків – можливу суб’єктивність та монополізацію ринку медіаторських послуг, відсутність ефективного способу оскарження відмови включення до реєстру, а також ймовірну надмірну централізованість процедури включення до реєстру.
Розглянемо третій варіант, коли ведення реєстрів медіаторів здійснюється необмеженою кількістю організацій.
В деяких державах, як Чехія, Франція та Ірландія не існує централізованого державного органу, що відповідає за ведення реєстру медіаторів. Натомість є ряд неурядових громадських організацій, які здійснюють цю функцію: Інститут медіації Ірландії, Медіаційний форум Ірландії, Рада адвокатів, Дублінський міжнародний арбітражний центр, Правове суспільство Ірландії та Національний Реєстр Медіаторів. Належність до реєстру однієї з цих організацій не є обов’язковою умовою для здійснення медіаторами діяльності, а скоріш гарантією їх професійного рівня для клієнтів.
Перевагою цього варіанту є те, що він є зручним щодо процедури включення до реєстру та найефективнішим щодо контролю за діяльністю медіаторів. Держава, в свою чергу, зобов’язується контролювати діяльність цих організацій. Натомість, недоліком є різноманітний підхід до професійного рівня медіаторів, незручність для судів та можливі зловживання.
Вимоги, що ставляться такими державними органами, як суди та Міністерство юстиції, практично ідентичні до тих, що встановлюються неурядовими громадськими організаціями. Таким чином, по суті єдиною розбіжністю є суб’єкт прийняття особи до реєстру медіаторів.
Можливі також і інші варіанти щодо відповідального суб’єкта за ведення реєстру.
Цікавою є ситуація в Чеській Республіці, де медіатору задля проведення медіації в кримінальних справах необхідно бути затвердженим Службою пробації та медіації. В той час як реєстри медіаторів в цивільних справах ведуть Асоціація Медіаторів Чехії, Асоціація адвокатів Чехії та інші неурядові організації.
В Німеччині взагалі немає жодних обмежень щодо того, хто може бути медіатором. Для цього не потрібно спеціальної освіти, певного віку чи внесення до реєстру. Доступ до цієї професії є необмеженим. Схожа ситуація і в Швеції. До особи, яка бажає стати медіатором, не ставиться жодних вимог, окрім реєстрації в реєстрі, обов’язок ведення якої покладений на Національну судову адміністрацію.
Можливий варіант покладення функції ведення реєстру медіаторів водночас на державний орган та неурядову організацію. Наприклад, в Румунії та Латвії за ведення реєстру медіаторів відповідає Рада Медіації. Але члени такої Ради обираються медіаторами та затверджуються Міністерством Юстиції.
В Словенії реєстр медіаторів веде Міністерство Юстиції (центральний реєстр медіаторів) і дві асоціації – Словенська Асоціація Медіаторів та Словенська Асоціація організацій медіації.
Також існують міжнародні реєстри медіаторів, що об’єднують медіаторів багатьох держав. Наприклад, неурядова організація ADR International Register за певну плату здійснює акредитацію медіаторів відповідно до попередньо встановлених нею вимог та вносить акредитованих медіаторів до реєстру, який розміщений на веб-сайті для вільного доступу.
Проаналізувавши зарубіжний досвід ведення реєстру медіаторів, можна зробити висновок, що попри загальні тенденції, у кожній країні є притаманні лише їй особливості ведення реєстрів медіаторів.
Анна Лиско
Назар Коршівський
