Хоча тема емоційної компетентності юристів лише починає розвиватись в Україні, серед здебільшого консервативної юридичної спільноти уже з’являються певні міфи щодо емоційної компетентності. Тож будемо по-трохи їх розвіювати 🙂
Міф №1. Емоційна компетентність оначає бути люб’язним.
Багато юристів сприймають емоційну компетентність як здатність стримувати власні емоції та бути з усіма ввічлими та люб’язними. Але це не так. Емоційно компетентні юристи мають розвинуті навички саморозуміння та розуміння інших людей, за допомогою чого вони якісніше взаємодіють з оточуючими, зокрема клієнтами, опонентами та колегами.
Міф №2. Емоційна компететність означає емоційність.
Не варто ототожнювати емоційну компетентність юриста та його емоційність. Зокрема, якщо під час переговорів сторони зачеплять якусь тему, болісну для юриста, це не означає, що юрист має розплакатись.
Натомість, навички вчасно розпізнати свої емоції вбереже юриста від імпульсивної поведінки, яка є наслідком його/її неусвідомлених емоцій і зумовить надання якіснішої та ефективнішої правової допомоги.
Міф №3. Емоційна компетентність не важлива, адже юрист працює з документами.
Мабуть, найпопулярніший міф 🙂
Безумовно, юристи у своїй роботі мають справу з величезним об’ємом документів, нормативних положень, судових рішень тощо.
Але ще у 1955 Ервін Грізвольд, декан Harvard Law School зазначив: “Здається, що багато юристів так ніколи і не зрозуміють, що вони мають справу з людьми, а не безперсональним законом.”
Насправді, для кожного юриста, який претендує на рівень вище середнього, важливою є не лише професійна, але й емоційна компетентність.
Емоційна компетентність дозволяє юристу:
– підвищити власну ефективність під час напружених та тривалих судових засідань, виснажливих та складних переговорів;
– сприяє розумінню емоцій та протидії брехні та маніпуляціям опонентів, свідків;
– забезпечує ефективне самозбереження;
– та покращує розуміння справжніх потреб клієнтів.
Анна Лиско
